Родина Вольських із Старої Рудні, що у Червоноармійському районі, разом тримає майже стільки худоби, як населення чималого села.
- Жити на землі і не тримати корову - соромно, - каже Людмила Вольська,
- Але однієї годувальниці для селянського щастя замало. Треба себе забезпечувати, дітям освіту дати…Корови та інша домашня живність - це основний дохід її сім’ї. Тому й «завела» вона разом із чоловіком Валентином домашню «ферму»: майже три десятки корів, бичків та телят, пару коней, лоша, двоє поросят, четверо овець, птицю…Праця дуже важка - без «вихідних і прохідних», але, за словами Людмили Володимирівни, навіть при тих несправедливих цінах за молоко, справа може бути вигідною, якщо тримати не менше п’яти дійних корів. Було ще більше, але частину наприкінці літа продала.- Як же ви встигаєте стільки корів видоїти?- У дві руки, - усміхається Людмила Вольська, - Ви не повірите, але разом із дорогою уся процедура займає півтори години.Тричі вона бере із собою кілька відер, сідає на велосипед і їде за село на поле – там у теплу пору року худоба знаходиться цілодобово. Корівкам добре: і чисте повітря і травичка свіжа.- Вони у нас доглянуті і добре нагодовані. Сіно, вода з криниці, буряк з городу, зерно з поля. Все чисте і справжнє.Жінка каже, що без особистого транспорту складно вести велике господарство. Тому обзавелися трактором та легковим автомобілем.- На вихідні приїжджають сини із Житомира – Сашко та Вадим. Корми заготовляємо разом, землю обробляємо теж гуртом. Ми ще свій ресурс не вичерпали, можемо розширюватися поки у хліві місця вистачатиме, - говорить господиня. - Не можна «топтатися», треба йти завжди вперед.Окрім Людмили та Валентина, у родині Вольських – майже всі тримають велике господарство та звикли працювати до ладу.
- У сестри стільки телят, що не можу й порахувати. У матері Станіслави Йосипівни дві корови, дві телиці та двоє телят. Чоловікова братова тримає чотири корови. А у сестри Валентина – Олени вдома ціла ферма.Сестру Валентина Вольського - Олену Володимирівну застали за роботою. Самотужки багато часу доводиться приділяти господарству. Але жінка на долю не нарікає, вона по життю дуже оптимістична людина та й працювати любить.- Бог дав сил – працюй, - каже Олена Володимирівна. – Я змалечку робила на фермі, тому ніякої роботи не боюся. А в наш час, коли на селі безробіття, корова є справжнім порятунком.Окрім корів, господиня тримає бичків, телят та коней. Всього у її господарстві нараховується 17 голів худоби.Господиня каже, що корова - це маленька молочна фабрика. Докласти праці, і на столі будуть: сметана, масло, сир, кефір…- Сметану та сир вигідніше продати в обласному центрі, - каже вона. – За тиждень я можу заробити 1700 грн. І попри те, що доводиться купувати корма, на допомогу наймати людей, важко працювати – мені тримати худобу вигідно.Високу якість молочної продукції, яку продає родина Вольських вже добре знають постійні клієнти та житомирські перекупники. Тому з ринком збуту проблем не виникає.Жінки не уявляють, як можна жити на селі і не тримати господарство. А основою успіху вважають взаємопідтримку і працьовитість кожного члена родини.- Ми не звикли цілими днями лежати на дивані, - усміхається Олена Володимирівна. - Адже життя нам дає прекрасний шанс - жити на селі. Потрібно тільки не лінуватися, працювати, при цьому вкласти частину душі у свою справу. І, повірте, ця справа обернеться сторицею.Вголос.zt