Нещодавно одну з вулиць нашого містечка перейменували на честь отаманів Соколовських. Тож на честь яких отаманів названо вулицю?
Родина Соколовських, дала Україні чотирьох отаманів, що боролося проти більшовиків, тому більшість відомостей у радянські часи було приховано, а їх імена стерті з історії.
Коли прийшли більшовики, спочатку отаманську шаблю взяв у руки наймолодший син Тимофія Соколовського – Олекса 1900 р. народження. Він збив ватагу з двох сотень. 5 січня 1919 р. Олекса загинув. Отаманську шаблю на початку січня 1919 р. підхопив Дмитро, що був на шість років старшим від Олексія. Його загін уже збільшився до 500 козаків. Він був найуспішнішим отаманом і воював найдовше. Більшовики визнавали, що повстанське військо Соколовських та Ілька Струка було другим за розміром на Правобережжі. 8 серпня 1919 р. Дмитра вбив зрадник-односелець у тій школі, яку родина Соколовських перетворила в українську гімназію. Коли вбили брата Дмитра, отаманом став Василь Соколовський. Люто помстилися повстанці за його смерть: вже за тиждень вони здобули Радомишль. Але отаманська стежка Василя виявилася ще коротшою, ніж у братів: його теж по-зрадницькому вбили односельці. Треба було обрати отамана, оскільки магія прізвища Соколовських була дуже сильна, то погляд повстанців зупинився на Марусі, яка воювала разом із братами. 16-річна вродлива дівчина з трішки рудавим волоссям і веснянками, стала отаманом Марусею. Маруся очолила загін із 1000 козаків – 300 кінних і 700 піших вояків.Ось цікава замітка в газеті "Голос Волині" 6 червня 1942, нагадаю що в цей період Житомирщина була під окупацією.
ЗАКІНЧИТИ МОНУМЕНТ (Лист до редакції)29 червня 1919 року загін, отамана Соколовського повстав, проти жидо-більшовицької влади. Щоб придушити повстання, більшовики вислали проти НИХ військо до 500 чоловік. Але загін повстанців настільки був злитий, що розбив більшовицьке військо, яке відступило, залишивши на полі 120 чоловік вбитими, у той час, як соколовці втратили лише 12, з яких було 6 чоловік пулинських, а решта з сусідніх сіл. Загін здався лише тоді, коли більшовики вдарили величезною силою, нагнавши війська з різних районів. З приходом Німецької Армії населення м. Пулин підняло питання про увічнення вбитих борців за волю України: збудувати у Пулинах, біля школи, пам’ятник. Вже і каміння навезли, місце обрали під монумент, але через відсутність коштів і цементу справа з будуванням затягнулася. Місцева влада м. Пулин, порозумівшись з німецьким командуванням, повинна повести дальнішу роботу з тим, щоб у найкоротшому часі вже височив монумент борцям України.
М. БОБОВ.