9 березня, у день народження Т. Г. Шевченка, за ініціативи вчителя історії Великолугівської ЗОШ Олега Сологуба проведено урок-екскурсію по смт Довбиш.
До селища завітали вчителі, учні Великолугівської ЗОШ І-ІІІ ст. разом з директором Світланою Сидорчук; наші земляки-АТОвці, волонтери. Біля костелу їх зустрічали настоятель храму отець Вальдемар Павелець, учасник Другої світової війни Францішек Яковчик, місцевий приватний підприємець, депутат районної ради Анатолій Купчинський та інші.
На території Довбиської селищної ради проживає 4580 осіб, переважна кількість яких – католики. У селищі працює хлібозавод, далеко за межами України славився фарфоровий завод, є пилорами, лікувальні заклади. У центрі селища неподалік Будинку культури височить сучасна споруда класичного стилю – костел. На його території дуже красиво: акуратні алейки, обсаджені вічно зеленими деревцями – туями, є невелика водойма, місток через неї, дзвінниця, дитячий майданчик. Тут знаходиться Меморіал жертвам комуністичних репресій 1930-их років, де на гранітних плитах викарбувані прізвища безневинно убієнних. Про них – пам’ятають, за них моляться.
Як розповів отець Вальдемар, храм є одним з найкращих культових споруд Житомирщини. Був побудований у 1995 році. Його будівництво розпочинав о. Олександр Мілевським у 1990. З самого початку парафія була віддана Матері Божій Фатімській, як вотум як вотум подяки за збереження віри на Україні в часи гонінь.
Нині цей храм відвідує понад 700 чоловік, понад 150 дітей. У неділю служба Божа відбувається тричі.
Присутні побували у приміщенні костелу, багато з них бачили такий храм вперше. Отець ознайомив їх з елементами храму (вівтар, престол, місце, де зберігаються святі дари). Вражає велич та краса цієї споруди, невід’ємним атрибутом якої є орган. Органістка пані Зося показала музичний інструмент, розповіла як він функціонує. Учасники екскурсії послухали органну музику, яка своїм звучанням зачаровувала. Ці звуки незвичайні для звичайного обивателя, несуть нас у минуле.У костелі знаходиться фігурка Матері Божої Фатімької. До речі, 17 лютого 2014 році під час Революції Гідності на прохання мітингувальників ця фігурка була привезена до Києва на Майдан, аби до неї молилися люди, просили про заступництво.
Далі учасників екскурсії отець Вальдемар запросив до ошатного парафіяльного дому. Його відвідує 270 дітей, діє катах етична школа. Тут вони навчаються англійської, польської мови, є учасниками драматичного та танцювального гуртків. Розповідаючи про усе це, настоятель храму наголосив, що він тут не будує Польщу, а допомагає будувати Україну і для нього це важливо.
С. С. Сидорчук подякувала отцю за цікаву екскурсію і сказала, що вона приємно здивована побаченим і почутим. На згадку учні Великолугівської школи подарували о. Вальдемару власноруч виготовлений сувенір (білого лебедя). У залі парафіяльного дому відбувся «круглий стіл». Перед присутніми виступили учасники АТО, 87-річний Ф. Яковчик, колишній солдат Армії Крайової, нагороджений медаллю «Про Меморі» за заслуги у період Другої світової війни. Він поділився спогадами про свою участь у боротьбі з нацизмом на території Польщі і колишнього СРСР та післявоєнний період; методи «роботи» НКВДистів (Яковчика було засуджено до 25 років таборів) та багато іншого. В. Грибан розповів про «гостинність» «русской православной армии», у полоні якої йому довелося бути. Він подарував бібліотеці парафіяльного дому книги, присвячені Другій світовій війні, польсько-українській дружбі, злочинам РФ на сході України.
Неподалік Довбиша знаходиться село Адамівка. Нині там залишилося лише кілька хат. У лісі, обабіч дороги, видніється пагорб. Його територія огороджена. У центрі стоїть високий хрест і меморіальна плита з написом: «Світлій пам’яті жертв голодомору 1932-1933 рр.». Як згадує Францішек Володимирович, туди звозили з навколишніх сіл тіла людей по 5-6 кожного дня і просто закопували їх. Таким чином там утворилася величезна могила, де люди ставлять лампадки.
У цьому ж селі наш 87-річний екскурсовод показав один розвалений будинок, під сараєм якого був споруджений «схрон» з багатьма виходами. У роки Другої світової неподалік села національні партизани знищили начальника німецького «Шуцманшафту» (поліції) з охороною. Будинок уже розсунувся, упав дах. Розсунулися й інші колишні споруди – літня кухня, сарай. Але його ніхто не розібрав, не розтягнув. Воно залишилося як живий свідок того далекого і грізного минулого.Катерина Черниш.
"Вісті"