Газета "Субота"
У військовий час найбільше страждань зазнає мирне населення, яке, хоче того чи ні, мусить пристосовуватись до проблем, пов'язаних із продовольством, розрухою та окупантами.
Війна до Червоноармійщини докотилася з Новоград-Волинського. Сюди йшли війська групи "Південь" фельдмаршала Клейста. До вечора 8 липня Новоград-Волинський Укріпрайон був прорваний на значній частині фронту і 3-й мотокорпус противника націлився на Житомир. 9 липня 14-а танкова дивізія вермахта генерал-майора Фрідріха Кюна завершила прорив "лінії Сталіна", а вже 10 липня зайняла Житомир. Нищівні поразки Червоної армії в період з літа-осені 1941 року призвели до того, що більша частина України була окупована.З перших днів окупації гітлерівці взялися за ведення "Нового порядку": розпочали зі створення силових вкладних структур - жандармерії та поліції - на чолі з гебіткомісаріатом Новоград-Волинської округи, до якої увійшло 5 районів: Баранівський, Довбиський, Звягельський, Пулинський (Червоноармійський), Ярунський. Також було сформовано районні органи управління.Гауляйтер окупованої України Еріх Кох націлював новостворені адміністрації на те, щоб усе місцеве населення, за винятком фольксдойчів, було обкладено податками. Те, що німці демонстративно возвеличували "рейхсдойчів", відбивало їхнє ставлення до українців. У рейхскомісаріаті "Україна" платня за ту саму роботу для осіб німецького походження була в 2-10 разів вищою. Крім поставок сільськогосподарської продукції натурою, кожен двір мав бути обкладений такими податками: з господарства по 400 крб., з людини (подушне) - 100 крб., за ухилення від роботи - 50 крб., за коня - 300 крб., за корову - 150 крб., стільки ж собаку, за кота - 100 крб. на рік. Червінці ходили на рівні з марками, витримували певний курс.Ось що згадує очевидець тих подій Катерина Станіславівна Дьяченко 1912 р.н., смт. Червоноармійськ:
- В Пулинах німці жили давно, це була колонія, автономний німецький район, а у Володарськ-Волинську з німців був створений радгосп імені Енгельса.
Я згадую, що в 1918 році "Булочки і кружки пива за здоров'я фюрера" під час Гетьмана Скоропадського німецькі солдати розливали дітям "зюпу" (суп) з польової кухні. 1919 року польські жовніри реквізували шість мішків картоплі. Німецьких адміністрацій було дві з 1941-1944рр. до 1939р. Дружба між Гітлером і Сталіним була великою, багато німецьких хлопців були з Пулин, йшли служити до Вермахту і поверталися назад. У 1942 році в Пулинах призначили начальника Гестапо і його заступника, всі інші - поліцаї з українців, угорці та власовці. Першими поліцаями були галичани, ще в серпні 1941 року німці їх арештували і відвезли на Західну Україну, де їх повісили, далі українську поліцію замінили на фельджандармерію і шуцманів.Згадую, що на день народження фюрера в 1942 році в районі хлібзаводу можна було отримати кружку пива і гарячу булочку. Далі всі пішли до клубу дивитися польські трофейні фільми. Мову польську всі розуміли, так як за Новоград-Волинським, в Корці, вже починалася Польща до 1939 р. Після перегляду фільмів ми розтанцювалися. Зайшов Генріх Штурман (начальник Гестапо), оторопів, зупинив танці і сказав: "Люди йде війна! Ллється кров! Танцюйте хоча б не відриваючи ніг".У селі Івановичах радянський колгосп було перетворено на німецький. Діти покрали соняшники, Штурман посеред поля наказав закопати шибеницю, правда макет, але заходити в поле з дітей ніхто не посмів. Якщо хтось не відпускав дітей до школи, то на перший раз було попередження, а на другий - штраф 10 червінців, об'ява про це опублікована в "Звягельському слові" за 1942 р. Там було ще таке: оголошення про те, що багато людей, які не бажають працювати і не бажають їхати на роботу в Німеччину, будуть працювати примусово на загальних роботах, тому що вони не можуть ні сплатити податку, ані прогодувати себе.За дрібне хуліганство або п'янство карала поліція: потрібно було з'явитися в поліцейську управу й отримати інструкцію, як самому з того матеріалу зробити батіг-нагайку. Далі "злочинець" зі своєю нагайкою приходив у поліцейську управу і щоденно отримував по одному удару з десяти можливих, тобто ходив 10 днів, за що треба було розписуватися щоденно в присутності двох свідків і лікаря. Били по спині, стоячи в зігнутому положенні - це таке собі "адміністративне покарання".На запитання про те, як вішали партизанів, Катерина Станіславівна відповіла: "Партизанів привселюдно не страчували, як злодіїв. Наприклад, батько з сином вкрали 6 німецьких мотоциклів "Zundapp" (Цундапп), на грузовику провезли 20 заручників, тоді оголосили про винагороду за видачу злодіїв. До вечора батько з сином були схоплені. З різних районів, у тому числі з Пулин, були відправлені офіційні делегації на страту. Вішали їх на струнах з віолончелі, тобто з кишок тварин, не дивлячись на те, що вони дуже сильно просили, страта відбулася".У рамках заяви Розенберга про врахування національно-культурних потреб українців створювалися можливості для розвитку культури. Однак німці насправді не дуже прагнули сприяти її розвитку. Окупанти не перешкоджали роботі шкіл, театрів, музеїв, кінотеатрів.Населення мусило виконувати важку трудову повинність. Працювати повинні були всі, віком від 14 до 45, робочий день становив 14-16 годин на день. Тих, хто відмовлявся від роботи, відправляли в тюрми чи на шибениці. Для збільшення чисельності працівників використовували агітацію, особливо при відправленні на Захід.Продовольчим забезпеченням населення окупаційна влада не займалася. Більше того, головна економічна мета на Сході, - зазначалось в "Зеленій шапці", - полягає в тому, щоб одержати для Німеччини більше продуктів і нафти. Поряд із цим німецька військова промисловість повинна одержати й іншу сировину з окупованих областей.
За роботу німці сплачували окупаційними грошима, за які можна було придбати будь-які товари. Так, окраєць хліба коштував 100 крб., літр олії - 180 крб. За допомогою агітаційних дій окупаційна влада намагалася всіляко схилити населення на свій бік. Що ж міг побачити житель Червоноармійська під час німецької окупації в будні? Наприклад, висіли плакати, де Гітлер поздоровляє з 1 травня, днем трудящих, плакат з іменинами фюрера.
У кінопрокаті на окупованій території в основному використовувалися німецькі художні комедійні та драматичні стрічки. Йшли німецькі фільми "Не буду зізнаватись", "Пропала без сліду", "Афера Махіна", "Підводні човни на захід", "Пошлюбна ніч у трьох", "Такі-то вже чоловіки" та інші. Найбільш популярними серед глядачів були фільми про кохання: "Після розлуки", "Запрошуємо до танців" і "На все життя". Також люди, відвідуючи кінотеатр, могли переглянути документальні фільми "Концтабір лісничих", "Люди товариша Едельштейна", "Останній удар". Ці стрічки мали антирадянський характер і висвітлювали сталінський управлінський апарат. Що цікаво, на початку німецької окупації в кінотеатрах ще демонстрували радянські ліричні фільми. Зокрема такі, як: "Розгром Юденича", "Тимур і його команда", "Дівчина з характером" і т.д.Діяв і радіовузол, де звучали передачі українською та німецькою мовами, щодня о 13:00, 16:00, 18:00. Передачі мали музичний супровід. У неділю передавали концерти житомирської капели бандуристів, українського хору та київської опери.Перебуваючи на території Червоноармійщини в 1941-1943рр., німецька влада контактувала з місцевим населенням, передусім через пресу. Легальні періодичні видання регулярно публікували документи офіційної влади, що стосувалися регламентації громадського життя, часто подаючи його у двох варіантах: німецькому та українському. Люди могли прочитати такі газети українською мовою: "Звягельське слово", "Українське слово", "Бердичівські вісті".Таким чином, можна сказати, що, як і будь-який окупаційний режим, німецький не приносив щастя тим, хто під нього потрапив. Проте варто додати, що він був не таким агресивним стосовно простого люду, як його зображала радянська влада. Все-таки розвивалися підприємства, працювали школи, люди мали можливість працювати, а також відпочивати, переглядаючи фільм, або читати пресу.