Після вчорашнього буревію с. Новий Завод насолоджувалося вранішнім сонечком і спокоєм. Біля сільської ради, огородженої нехитрим побіленим парканчиком, з-під якого віночками виглядали яскраві чорнобривці, було малолюдно. Поблизу сараю тоненько дзеленчала бензопила: заготовляли дрова на зиму. А на лавочці неподалік юрмилися бабусі, стиха перемовляючись про «своє, дівоче». Дорогою неспішно проїхав легковий автомобіль, прорипів колесами віз. Тротуаром неквапливо прогулювалася молода парочка з дитячим візком. З кожного двору привітно вишумовували дерева, посміхалися пізні жоржини. Така собі осіння сільська ідилія.
Та ось біля приміщення рвучко зупинилося авто. Із нього вистрибнув сільський голова В.Ф.Кривульський. Вся його постать випромінювала рух і енергію, якими щедро заряджав інших. І відразу все довкола змінилося-завертілося: здається, дзвінкіше заспівала пилка, із рапортом про заготівлю дров до голови майже бігцем поспішили робітники. Схопилися з лавочки бабусі й жвавим підтюпцем попрямували назустріч, наміряючись викласти свої проблеми. «Підтягнулися», побачивши керівника, ще кілька селян із справами. Кривульський, привітавшись, вислухав одних, шанобливо запросив інших у приміщення, де кожний кабінет сяяв свіжою фарбою, пишною зеленню вазонів, яскравістю паласів на підлозі, одне слово — затишком і винятковою доглянутістю.Віктор Францович звично вмостився за своїм столом, усім своїм діловим виглядом промовляючи: він готовий вислухати кожного й зарадити...Уперше в цьому кабінеті Кривульський опинився 8 років тому. Після 16-річної роботи в органах міліції, вийшовши в 36 років на пенсію, повернувся у Новий Завод, де народився, закінчив десятирічку з похвальною грамотою. Треба було доглядати матір, яка тяжко захворіла. А через рік землевпорядника сільської ради Кривульського обрали земляки сільським головою.Ось так і опинився він у цьому посадовому кріслі, а, точніше, тоді — на клишоногому стільці. Оглянув інтер’єр, що аж світився бідністю, й замислився. Попереднє ознайомлення зі «спадком», що лишився йому, м’яко кажучи, не радувало: як мовиться, проблема проблему наздоганяла. Місцевий колгосп наказав довго жити, до бюджету майже нічого не надходило, сільрада була в позиках, мов у шовках, займала за показниками останнє місце в Червоноармійському районі.Віктор Францович розумів, допомога звідкись сама не прийде, щоб з «нуля» зрушити, потрібні інвестиції, а, отже, зв’язки з підприємцями, спонсорами.Чим-чим, а щирістю, комунікабельністю й «пробивними» здібностями природа Віктора Францовича не обділила. Завжди керується у житті принципом: не май сто рублів, а май сто друзів. Ось тоді й «сто рублів» з’являться. І він почав налагоджувати добрі стосунки, пам’ятаючи істину, що, чекаючи допомоги від когось, умій сам приходити на поміч. У такий спосіб і вийшов на потужне українсько-чеське підприємство «Елкоплас Укр», яке відкрило в Новому Заводі цех із виготовлення сучасних сміттєзбірників. Таке ділове співробітництво дало до сільського бюджету за 2 роки 240 тисяч гривень. Допомогли й земляки П.М.Федоренко та М.З.Мислінський. Набрався сміливості, «дотягнувся» Кривульський до Верховної Ради, до поважаного земляка В.М.Литвина. Взяла сільрада активну участь і в проекті ООН.
І ось завдяки цій значній допомозі почали розв’язувати проблеми, що назбиралися в територіальній громаді, насамперед — соціальної інфраструктури. Із розвалюхи перетворили на красень будинок культури; оновили сторічну за віком школу; відкрили чудовий дитсадок «Лісова казка», що раніше поневірявся в різних пристосованих приміщеннях. Медичну допомогу надає селянам обладнана всім необхідним амбулаторія сімейного типу. Всюди — автономне опалення, регулярне постачання гарячої й холодної (зі свердловини) води. До речі, до школи й дитсадка з п’яти сіл, що на території ради, дітей підвозить спеціальний автобус.
А ще за допомогою спонсорів, підприємців, зуміли віддати шану світлій пам’яті земляків — загиблих у Вітчизняну війну воїнів і жертв голодомору, відкривши урочисто пам’ятники. А скільки сил доклали, аби впорядкувати, прикрасити територію костьолу. Працювала активно вся громада на чолі з настоятелем отцем Олександром і сільським головою.До речі, Кривульський — беручкий і до простої роботи. Коли треба, не погордує, сам у руки лопату, сокиру чи пилку візьме й працюватиме для спільної справи на рівних з односельчанами. Ось за велику турботу й скромність Віктора Францовича шанують люди. Незважаючи на його молодість, усі, навіть ті, котрі набагато старші за віком, називають лише на ім’я та по батькові. Втім, найкраще це засвідчать самі односельці, котрі побажали висловити свої думки про сільського голову.Юрій Трохимович Ляшенко, директор школи: «Віктор Францович — мій учень, горджуся, що виховав справжню людину. Оскільки працюю незмінно в сільській школі 31 рік, маю з ким його порівнювати. Він — не з тих керівників, який кулаком по столу грюкає, добиваючись виконання справи. А своїм особистим прикладом, повагою до людей, вірністю слову всього добивається. З ним комфортно працювати. Вдячні щиро йому й підприємцям, яких зумів залучити, за допомогу школі. До речі, у школі голова буває постійно».Наталія Станіславівна Журавська, художній керівник будинку культури: «Наш сільський голова — на своєму місці. Не лише з діловими проблемами, а й з усім наболілим можна піти до нього — допоможе».Оксана Тадеушівна Цапун, вихователька дитячого садка: «Якщо коротко говорити, то В.Ф.Кривульський — надзвичайно талановитий керівник. Він приходить в наш дитсадок як у сім’ю: поспитає, що треба, з малечею побавиться. Он подивіться, які в нас дітки веселі й здорові: смачне харчування — 70% дає сільський бюджет, гарний догляд».Ось такий він, В.Ф.Кривульський — справжній господар і здібний організатор. Має він і гарну родину: дружина Валентина Валентинівна — педагог, син Євген навчається у Житомирському військовому училищі. Рідна сестра Кривульського Інна — кандидат економічних наук, працює в агроекологічному університеті, брат Святослав — начальник МРЕВ у Київській області.В.Ф.Кривульський головує друге скликання поспіль, до речі, в минулому за нього проголосували 75% виборців. Новозаводська сільрада тепер на другому — третьому місцях у районі. А портрет сільського голови — часто на районній Дошці пошани, його ім’я занесене до Книги Пошани обласної ради. Що ж, за працю й увагу до людей — і честь.
Автор: Галина ПРОНІНА
"Житомирщина"