Так, як воно є
Чи бували ви колись у Пулинах, у цьому невеличкому районному центрі багатого хмілярського району, де живуть чехи, німці, поляки, вкраїнці та євреї?
Чи бачили ви десь містечко, розташоване по обидва боки вздовж шосе, з маленькими хатками, що згорбились та похнюпились, бо дуже старі, й спираються на кострубаті підпори? А по-між хаток побачиш часом крамничку місцевого кустаря.
Чи звернули ви увагу на тлустих, годованих свиней, що вільно гуляють собі або вилежуються в блискучому болоті, що рясно вкриває одну-однісіньку вулицю й проходи між хатами.
Чи не впали вам в очі гордо піднесені будівлі костьолу чи церкви та довгого незграбного сарая, що його місцеве населення зве „театром“.
Як-що вам трапиться колись їхати через Пулини, то ви легко впізнаєте їх з-поміж сотень до нього подібних, бо знайдете там силу всяких церков та молитовень. Дві церкви, костьол, кірха лютеранська й 4 єврейських синагоги —знайшли собі пристановище в цьому маленькому містечку.
І в той час, як школи там страшенно занепали й цього року їх лише трохи підправляють, —про те церкви, костьол і синагоги ретельно ремонтують та „оновлюють".
Тоді як на цілий ремонт трьох шкіл райвиконком дав щось коло 1000 карбованців, а громадяни навіть не захотіли безплатно підвезти матеріал,—то тільки, щоб пофарбувати одну церкву масляною фарбою, населення дає 2 тисячі карбованців.
Всі Пулинські мешканці, без ріжниці національности, дуже релігійні люди. Лише довгою, упертою працею можна буде визволити Пулини від релігійного туману.
Вже тепер через цю побожну гущину починають поволі пробиватись паростки нового. 32 піонери — ось те зерно, що з часом дасть рясний врожай. Але ми, не покінчивши зі старим, що відмирає, перейшли до нового, що народжується. Отже, вернемось назад.
Коли ви в'їдете в Пулини, то, як і всяка цікава людина, перш за все шукаєте місце, де зможете взнати всі новини, познайомитись з місцевим життям.
Таке місце ви знайдете в гром. Решки. Це — найбільш відома в Пулинах людина. Власне не так його знають, як його шинок. Там ви можете познайомитись зі всенькою керовничою верхівкою.
Правда, секретаря райпаркому там не шукайте. Це — людина серйозна, авторитетна й ділова. Про те членів райвиконкому й КНС ви можете знайти там коли завгодно.
Сівши коло столу й попросивши собі пива (міцного, в сорок градусів), ви зможете там узнати всі новини від перших людей. Якщо вам сумно сидіти одному, то сідайте до члена райвику товаришем Кл., роздушіть з ним пляшку „гіркої" (не бійтесь нескромного ока, —„гірку“ подають тут у пивній пляшці й трохи закрашують пивом) — і в тихій розмові посидете годинку з вищою владою.
А як вам і це набридне, то побалакайте з самим Решком. Він вам розкаже, які йому чинять кривди.
Оглядаючись на всі боки, чи не слухає якийсь представник влади, Решко довго й гірко скаржитиметься, що багато хто п'є в нього й часто не платять. Навіть комуністи п'ють, як за старих часів пили козаки на Запоріжжі, — на сотні карбованців. Де-які комуністи й зараз винні йому хто сто, а хто й двіста карбованців.
Але від них він ще, може, матиме гроші, або якусь послугу. Але як-же бути з тими, що наборгувалиеь на 200 карбованців та й поїхали? Га?...
Але так в Пулинах буває не завжди. Коли-б ви потрапили до Пулинів 6-го вересня 1925 року, то нікого з „влади" ви в Решка не застали-б. Через пленум райвиконкому та приїзд представників з округи — „розпивочна й на винос" втратила на цей день своїх головних відвідувачів.
В сараї, чи то, пробачте... в театрі зібрались голови сільрад та райвиконком на пленум. Зібралось багато людей, щоб послухати доповідь секретаря округового партійного комітету тов. Тарабрина — про міжнародне й внутрішнє становище. По-над годину сиділи й уважно слухали зрозумілу, ясну промову про те, як зростає народне господарство Радянського Союзу, як збільшується його міць і значіння, як полетіли шкереберть усі військові заміри англійського міністра Чемберлена.
Всім цікавились селяни. І чому англійці будують морські бази на островах Езель і Даго? В чому полягає реорганізація КНС? Як проводитимуть хлібозаставні операції? Чи буде встановлено тверді ціни (ліміти) цієї хлібозаготовчої кампанії? Одержавши на все відповіді — були задоволені з доповіди.
Голова райвику розповів про працю пленуму окрвиконкому. Розпочали обговорення.
Селянин Глущенко, почухавши потилицю, ніяково підвівся й сказав свою думку. Суди в нас не так судять. Не суворо. А як і судять як-слід, то все одно — засуджений на рік, на два чи більше за тиждень — півтора вже гуляє на волі. Як-що засудити, то треба, щоб досидів до строку. Потрібна „дисціпліна в юстиції", як сказав Глущенко.
А дядьки, що сиділи поблизу, кажуть: — „Оце добре сказав. Хитро викрутив. Оце так — так".
Виступає Марчук, голова КНС, та й каже, що він не погоджується, ніби суд неправильно судить. А дядько питає в другого: — „Це той, що про нього газета написала?" — „Еге, той самий, що на невістину матір стріляв. Так йому й треба. Пагана людина. Колись за хабара сидів. Мабуть, скоро його скинуть".
Далі виходить агроном і після кожних кількох слів додає: «Безумовно, товариші, так». Ніхто його но зрозумів. А коли він якось сказав, що «я вже 4 роки працюю на громадській ниві», то дядько з місця відказав: — „Чотирі роки вже працює, а нічого не розуміє". А агроном собі далі: „Безумовно, товариші, це так".
Але мало, дуже мало було активних виступів з боку селян. Здебільшого промовляли районні працьовники.
Видко, ще слабко стоїть справа з оживленням праці рад у Пулинському районі. Тут на округу скаржитись не можна: і вказівок і керовництва з боку окрвиконкому в цій справі було задосить. Його постанови цілком підходять до умов селянського життя. Як сказав голова Пулинської сільради тов. Ходос, — цілком „підходять до наших життьових обставин". А ось, як иноді до цих «життьових обставин» пристосовуються на місці, — про це мова ще в нас буде.
Остап Петренко
вересень 1925 року